Від розпачу до надії: історія Анни, яка навчилася любити

Про шлях від покинутої дитини до мами, серце якої відкрилось для Божої любові

"Я не знала, що таке любов. Я боялася людей. І я боялася стати мамою..."

Анні Борисюк було лише 16, коли вона дізналася новину, що назавжди змінила її життя. Але ця історія почалася значно раніше — ще з дитинства, де замість казок були холодні ночі, голод і постійний страх.

Анна народилася на півдні України, у багатодітній сім’ї, де батьківська любов так і залишилась незнаною. Батьки, залежні від алкоголю, не дбали про своїх дітей. Маленька дівчинка навчилася виживати там, де мало хто зміг би витримати.

"Я не пам’ятаю жодного щасливого дня у своєму дитинстві..." — з болем згадує Анна.

Соціальні служби вилучили дітей із цієї жорстокої реальності, але навіть у притулку Анна не відчувала себе дитиною. Лише поруч із братом-близнюком Іваном вона знаходила сили жити. Він був її єдиною опорою у світі, де, здавалося, ніхто не мав серця.

Коли з’явилася надія на сім’ю, Анна ще вірила, що попереду буде краще. Але перша прийомна родина зламала цю віру: важка праця, покарання, постійний страх — усе це стало новою нормою. Лише згодом, в іншій родині, діти вперше відчули тепло. Та й це щастя було нетривалим — війна стерла їхнє життя до руїн.

Втеча з окупації привела Анну до Транзиційного Будинку у Вінниці, підтриманого проєктом «Обітниця Сироті». Вона боялася, що тут усе повториться: чужі люди, холодні стіни й обов’язки без права на мрію. Але замість цього отримала обійми, добрі слова й запевнення: «Ти не одна».

Саме тоді Анна дізналася, що чекає дитину.

"Я сиділа в кімнаті й не могла дихати від страху. Я думала, що моє життя закінчене. Мені було соромно... Я просто хотіла зникнути."

Та Господь мав для неї інший план. Наставниця з Будинку взяла Анну за руку й сказала слова, які стали світлом у її темряві:

"Бог знав про це ще до твого народження. І Він не залишить тебе зараз."

Завдяки підтримці працівників Будинку і партнерам проєкту, Анна змогла пройти цей нелегкий шлях — від переляканої дівчинки до мами, яка з гордістю тримає на руках свою донечку Лію.

"Коли я побачила Лію, я зрозуміла: це не кінець, це — новий початок. Я дякувала Богу, що не зробила фатальної помилки... Я тримала у руках не лише дитину, а своє нове серце."

Лія стала для Анни не лише донечкою, а й символом надії, доказом того, що любов існує. Тепер кожен день Анна вчиться любити так, як її навчали тут — щиро, без умов і страху.

Вона готує маленькі сніданки, вкладає доньку спати з молитвою, і мріє про те, щоб Лія ніколи не знала того болю, який довелося пережити їй самій.

Рідними стають не за фактом народження, а за силою любові й турботи

"Я мала рідних батьків, мала прийомні родини... Але справжньою сім’єю стали ви. Ви дали мені не просто дах над головою — ви дали мені віру, любов і нове життя."

Анна прийняла Ісуса у своє серце й тепер знає, що ніколи не залишиться сама. Її серце наповнене вдячністю й бажанням дарувати те світло, яке вона отримала, іншим.

Завдяки «Обітниці Сироті» та людям із відкритим серцем, такі історії, як у Анни, стають історіями не про втрату, а про надію й перемогу Божої любові.

Приєднуйтесь до добрих змін — разом ми можемо подарувати нове життя тим, хто цього потребує.
Ваша допомога — це шанс для ще однієї мами сказати: «Я не сама».